|
ЗОШ
І-ІІІступенів № 1 м.Бара
Дослідницький творчий проект
з української літератури
«ПОДІЛЬСЬКИМИ СТЕЖКАМИ М.М.КОЦЮБИНСЬКОГО»
Керівник проекту -
Слободянюк Л.М. учитель української мови
та літератури
ЗОШ І-ІІІступенів № 1 м. Бара
2014р.
2014р.
|
Керівник проекту -
Слободянюк Л.М.
учитель української мови та літератури
загальноосвітньої
школи І-ІІІ ст. № 1 м. Бара
Вінницької області
Дослідницький творчий проект
з української літератури
«ПОДІЛЬСЬКИМИ СТЕЖКАМИ М.М.КОЦЮБИНСЬКОГО»
(СТВОРЕННЯ ГАЛЕРЕЇ АВТОГРАФІВ, ПРИСВЯЧЕНИХ 150-РІЧЧЮ
ВІД
ДНЯ НАРОДЖЕННЯ СОНЦЕПОКЛОННИКА)
2014р.
Розвиток й освіта жодній
людині не можуть бути
дані в готовому вигляді,
людині не можуть бути
дані в готовому вигляді,
кожен повинен
досягнути цього самостійно
Пестолоцці
Вступ
Освітній процес на початку XXI ст. в
Україні позначився значним реформуванням. Освіта сьогодні – це освіта для
конкретної людини та людства взагалі.
Ключовий аспект – національне
виховання, що поєднує в собі духовність, громадську свідомість українського
народу, любов до рідної землі й мови, шанобливого ставлення до традицій своєї
землі.
Серед
відомих імен Вінниччини одне сяє найяскравішою зіркою. Це ім’я першої величини
– Михайло Коцюбинський, один із видатних
діячів української та світової літератури.
У вересні 2014 року вся культурна громадськість
України відзначила
сонячний ювілей неперевершеного майстра художнього
слова Михайла Коцюбинського – 150-річчя від дня його народження.
З ім’ям Великого Сонцепоклонника
тісно пов’язана історія нашої школи. Відомо, що 1 вересня 1875 року
М.Коцюбинський складає іспит до третьої групи Барського народного училища –
предтечі ЗОШ №1 м. Бара. З 1972 року це традиційне місце проведення поетичних
«субот», мистецьких зустрічей.
Для
вивчення творчості М.М.Коцюбинського в шкільній програмі відводиться досить
мало годин, щоб учні прочитали та
засвоїли на високому рівні Сонцепоклонника. Та
учнів чомусь не завжди торкає
ні його доля, ні його твори; поверхово ознайомлені й про перебування М.Коцюбинського
на Вінниччині, а
про те, що залишив нам у спадщину – небагато.
Сонцелюб мав яскраве, різноманітне
творче обдарування: неабиякі здібності публіциста, майстра психологічної прози,
новеліста, літературознавчого критика.
Виходячи з поданої проблеми, у
якості цільової групи були обрані учні 8-А
та 10 класу, які з серпня 2014 року
разом із учителями школи розпочали збір матеріалу для відкриття галереї
автографів, присвячених 150 –річчю з дня
народження М.Коцюбинського.
Проектна
технологія, хоча й забирає багато часу на її підготовку та реалізацію, дозволяє
успішно формувати ключові компетентності особистості, необхідні в подальшому
житті, а головне - спрямована на реалізацію творчого потенціалу
Назва
проекту
|
«Подільськими
стежками М.М.Коцюбинського»
(Створення
галереї автографів, присвячених
150-річчяю з дня народження Сонцепоклонника)
(дослідницько- пошуковий проект)
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Команда
проекту
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Керівник
|
Слободянюк
Людмила Миколаївна
учитель
української мови та літератури
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Члени команди
|
Нетубський Б.М.-Заслужений учитель України;
вчителі української мови та літератури –
Маковецька Н.Ю., Керніцька Л.Й.
Іздепська Т.П.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Опис
проекту
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Проблема
|
М.Коцюбинський
– син «золотого Поділля» -
наш сучасник
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Ідеальний образ бажаного майбутнього
|
Учні 8-А та 10 класів матимуть
сформовані й розвинені навички й уміння виступу перед аудиторією. На основі
дослідницько-пошукової роботи зможуть створювати власні монологічні
висловлювання про значний внесок Михайла Коцюбинського у скарбницю
української прози,у розвиток літературної мови; матимуть навички самоаналізу
та самоперевірки написаного, гарно засвоять і оперуватимуть вивченими
поняттями, що допомагатиме їм у підборі матеріалу для літературного музею. Усвідомлять
значення наполегливості, ініціативності й працьовитості для досягнення
поставленої мети та збереження свободи й незалежності рідного краю і його
державності.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Мета
|
Розширити й збагатити знання учнів школи, відвідувачів музею про життя та творчість М.М.Коцюбинського,
його величну долю.
Розпочати дослідження життєвого й творчого шляху Великого
Сонцепоклонника, пов’язаного з рідним краєм.
Навчити учнів
будувати виступи перед аудиторією, коротко висловлювати свої думки, чітко інтерпретувати
результати досліджень.
Удосконалювати вміння ефективно використовувати засоби
електронних комунікацій.
Розвивати в учнів уміння та
навички пошуково дослідницької роботи
та узагальнення зібраного матеріалу.
Формувати переконання, що контакти
с друзями, однодумцями, зі світом є підтримкою особистості, щоб прожити життя
чесно, у добрі та взаємоповазі.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Завдання
|
1.
Провести дні М.Коцюбинського у ЗОШ №1
м.Бара
2.
Сформувати творчу групу вчителів та учнів,
яких об’єднує спільна мета, ідея (відчути плече).
3. Організувати й провести заняття на
тему «Проектна
діяльність та основні етапи її реалізації».
4. Ознайомити школярів з результатами
проектної діяльності інших навчальних закладів міста.
5. Разом з учителем образотворчого
мистецтва розробити проект оформлення галереї.
6. Створити робочі групи для
подальшої роботи в проекті й розподілити обов’язки.
7. Організувати пошукову роботу по
збору матеріалів, документів про М. Коцюбинського у Барі.
8. Силами учнів школи розпочати збір
друкованих видань М.Коцюбинського
та літератури про нього.
9. Дібрати матеріали до тематичного стенду:
-
«Історія
мого життя становить частину історії моєї Батьківщини».
10. Організувати виставку ілюстрацій
до творів М.Коцюбинського
та випустити літературні газети.
11. Продовжувати пошукову роботу по
збору матеріалів, документів про Михайла Коцюбинського для оформлення галереї.
З цією метою відвідати Вінницю.
12. Підготувати презентацію
літературно-мистецького свята « Не згасне
слава Сонцелюба».
13. Провести відкриття галереї автографів, присвячених
М.Коцюбинському» 24 вересня2014 р.
14. Провести науково-практичну конференцію за результатами проекту.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Очікувані результати
|
Розвинути пізнавальні інтереси учнів до національної спадщини
українського народу та навчити їх усно
виголошувати результати своєї діяльності, будувати думки, розвивати специфіку
мовлення екскурсоводів.
Розширити знання школярів про
життєвий і творчий шлях Сонцелюба.
Завершити оформлення галереї автографів, присвячених
М.М.Коцюбинського ілюстративним та інформаційним
матеріалом.
Ознайомити громадськість міста з
відкриттям галереї.
Виховувати повагу до історичного
минулого нашого народу, до його культурних пам’яток.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Кінцевий
результат
|
Галерея автографів, присвячених
150-річчю з дня народження М.Коцюбинського
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Календарний план проекту
|
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Подільськими стежками
М.М.Коцюбинського
… Ім’я М.Коцюбинського пов’язане з Подільським
краєм. Важко перебільшити роль художнього слова, коли знайомимося із спадщиною
письменника – земляка. В основу його творів лягли події історії та життя
рідного краю – дорогоцінні свідчення про
час, про українські проблеми, які, на
жаль, не втратили своєї актуальності і нині.
|
Глибоким зором і пером тонким
Він
слугував народові своєму.
Боліючи душею разом з ним.
Життя і кров, а не сюжет і тему
Він
залишив на білих сторінках
І
слів не обернуть на прах.
Максим Рильський
«Дні
М.М.Коцюбинського»
У ЗОШ №1 м. Бара
|
|
УСНИЙ ЖУРНАЛ
У 8-А КЛАСІ
НА ТЕМУ «СПІВЕЦЬ ЛЮБОВІ ТА СВОБОДИ»
|
Мета:
·
Ознайомити
школярів з життєвим і творчим шляхом
М. Коцюбинського.
·
Розвивати
культуру мовлення через красу і багатство рідної мови
·
Виховувати
почуття любові до творчості письменника.
У центрі на
журнальному столику стоїть портрет
М.М. Коцюбинського.
ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ
Сторінка перша.
Дитинство Михайла та роки навчання
Михайло Михайлович
Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. в м. Вінниці. Батько його працював
дрібним службовцем, був доброю, чесною і працьовитою людиною, але мав
нестримну, запальну вдачу, через що часто міняв роботу. Мати, Гликерія
Максимівна Абаз, дуже любила сина, вкладала в нього всю душу.
Рідна садиба Коцюбинського у Вінниці, нині музей письменника
Мабуть, не від добра Коцюбинські залишили Вінницю, і
переїхали жити у село, згодом — у містечко Бар. Тут Михайла віддали до початкової
школи (1875 — 1876), де він був дуже
старанним учнем.
Учень 2:
Потім — навчався в духовному училищі у
Шаргороді (1876 — 1880). Тут сталася подія, про яку письменник згадував з
деяким гумором. 12-літнім підлітком він закохався у 16-річну дівчину, а щоб
привернути її увагу, вирішив стати «великою людиною» і накинувся на книжки.
Твори Т. Шевченка, Марка Вовчка справили на Михайла таке сильне враження, що
він і сам захотів стати письменником.
Сторінка друга.
Доросле життя письменника
Учениця 3:
Після
закінчення Шаргородської семінарії у 1880 р. М. Коцюбинський поїхав до
Кам'янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не
здійснилася. У 1881 р. родина Коцюбинських, яка певний час переїздила з місця
на місце, повернулася у Вінницю. Через тяжке матеріальне становище сім'ї
юнакові не вдалося продовжити освіту: мати осліпла, а згодом (у 1886 році)
помер батько. Відповідальність за досить велику родину (8 чоловік) лягла на
плечі Михайла. У 1886—1889 рр. він дає приватні уроки і продовжує навчатися
самостійно, а у 1891 р., склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному
училищі на народного учителя, працює репетитором.
Учень 4:
У 1892—1896 рр. М. Коцюбинський був у складі
Одеської філоксерної комісії, яка боролися з шкідником винограду — філоксерою.
Робота в селах Бессарабії дала йому матеріал для написання циклу молдавських
оповідань: «Для загального добра», «Дорогою ціною». Потім письменник працював у
Криму, який запалював творчу уяву чутливого до екзотики М. Коцюбинського.
Сторінка третя.
Михайло Коцюбинський серед народу
Учениця 5:
Згодом (у 1898 році) Михайло
Михайлович переїхав у Чернігів, прикипівши душею до цього придеснянського
куточка. Спочатку займав посаду діловода при земській управі, тимчасово завідував
столом народної освіти та редагував «Земский сборник Черниговской губернии». У
вересні 1900 р. влаштувався до міського статистичного бюро, де працював до 1911
р. В Чернігові зустрів Віру Устимівну Дейшу, закохався, і вона стала його
дружиною — вірним другом та помічником. Тут виросли його діти — Юрій, Оксана,
Ірина, Роман. Щотижня у будинку письменника збиралась літературна молодь міста.
Сюди приходили такі відомі у майбутньому письменники і поети, як Василь
Блакитний, Микола Вороний, Павло Тичина. Згодом М. Коцюбинський почав
мандрувати.
Учениця 6:
Він об'їздив майже всю Європу. На жаль, це був
не лише потяг його душі, а й потреба лікуватися. Бажаючи краще змалювати образ
батька, Ірина Коцюбинська використовує не тільки власні спостереження, картини
його родинного, громадського і творчого життя, а й розповіді рідних, близьких,
уривки з творів письменника, листування, давно забуті спогади його сучасників,
які були опубліковані давно чи зовсім не оприлюднювалися, а також матеріали
жандармських управлінь та інші архівні матеріали, що зберігалися у Москві,
Києві, Чернігові, Вінниці, Одесі, Харкові, Житомирі, Криму тощо.
Сторінка четверта.
Останні роки, смерть
письменника
Учень 7:
З надією відпочити, покращити здоров'я М.
Коцюбинський залишає Чернігів і оселяється у порожньому сільському будинку
доброго знайомого, далеко від гамірних шляхів та трактів. Його оточує рідна
багатобарвна природа, яку він так любив і так уміло відтворював майстерним
письменницьким словом.
Учень 8:
Та спокій і відпочинок невдовзі були порушені приїздом Бориса Дмитровича
Грінченка. Їхнім
суперечкам було принаймні п'ятнадцять років. Не обійшлося без дискусії й цього
разу. А в результаті — знову дало про себе знати хворе серце. Відчував втому, а
ще так багато хотілось зробити, пережити, пропустити через душу і не зламатись!
Учениця 9:
1911 р. «Товариство прихильників української
науки і штуки» призначило М. Коцюбинському довічну стипендію в розмірі 2000 крб.
на рік, щоб він міг звільнитись зі служби. Проте письменник почував себе дедалі
гірше. Його мучили астма і туберкульоз.
Учень 10:
Час відлічував останні дні полум'яного життя. У лікарні
М. Коцюбинський дізнається про смерть
найкращого друга, композитора М. В. Лисенка. Десь у селі від голоду й хвороби,
замучений глитаями, загинув талант, співець горя Архип Тесленко, мучиться
хворобою Іван Франко, гине, не в силі перемогти недугу, трагічне серце мужньої
Лесі Українки.
Навесні 1913 р. М. Коцюбинського не стало.
Поховали
письменника на Болдиній горі у Чернігові, улюбленому місці щоденних прогулянок.
Могила М. М. Коцюбинського.
Місто Чернігів, Україна.
Сторінка п’ята.
Літературна вікторина
"Життя і творчість М.
Коцюбинського"
1. Місто народження Михайла Коцюбинського. (Вінниця)
2. Що змалку полюбляв Михайлик, подорожуючи з сім’єю селами і містами
Поділля? (Красу природи)
3. Де навчався майбутній письменник після закінчення двокласної школи? (У Шаргородській духовній школі)
4. Заняття Михайлика, яким він захоплювався у позакласний час. (Малював тушшю портрети Добролюбова,
Бєлінського, Чернишевського)
5. Через що М. Коцюбинському не довелося навчатися у Кам’янець -
Подільській семінарії? (Через важкі
матеріальні умови сім’ї)
6. За що Михайла Михайловича було заарештовано? (За зв’язок із народовольцями)
7. Скільки мов знав письменник? (Дев’ять
– українську, російську, польську, французьку, італійську, румунську,
татарську, турецьку і циганську)
8. Основне заняття М. Коцюбинського до 1892 року. (Учителювання)
9. Місто, в якому митець написав твір «Дорогою ціною». (Чернігів)
10. Російський письменник – друг М. Коцюбинського
(М.
Горький)
11. Кому належить фраза «Коцюбинський розширив обрій української повісті»? (І. Франку)
12. Де працював Михайло Михайлович, перебуваючи у Бессарабії та в Криму? (У філоксерній комісії, яка боролася з
виноградними шкідниками)
Сторінка
шоста.
Вікторина
"Пізнай героя за його
висловлюванням"
1. «Втечу… Піду за Дунай, може,
ще там люди не пособачились…».(Остап)
2. «Бунтар… гайдамака! Він людей
баламутить!». (Пан)
3. «…Тікаймо звідси, бо ті хлопи
заб’ють нас, як мого дідуся в Умані». (Панночка)
4. «Ну, хай тебе боронить і хова
од лихого мати божа… Прощавай!». (Соломія)
5. «Не так мені страшно за ляха,
як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому,
тягне, хоч ти що…». (Остап)
6. «З живого шкуру здеру, чисто
оббілую… Я ж йому пригадаю, гайдамаці, Кодню…». (Пан)
7. «За Дунай, у Січ із тобою…
Піду і я світ за очі… Вже ж за тобою, хоч серцеві легше буде…». (Соломія)
8. «Пропадай воно все пропадом…
Піду і я світ за очі… Вже ж за тобою, хоч серцеві легше буде…». (Соломія)
9. «Шукай тепер, пане, парубка з
молодицею… ніхто не бачив, лиш двох парубків стрічали». (Соломія)
10. «Хіба я боюся смерті? Сохрани
боже!.. Пошли, господи, й завтра. Раз вмирати – не двічі. Вмер – і край, більш
не встанеш». (Іван)
11. «Бодай ти, запалася, треклята країно, з
твоїми порядками!..». (Остап)
12. «Як живий буду, землю
оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…». (Остап)
Пам'ятник Михайлу Коцюбинському у Вінниці
|
Літературна година
у 5-А класі
«Михайло Коцюбинський –
співець гуманізму і краси»
|
Літературна година
Сценарій
По-святковому прибраний клас: портрет М.Коцюбинського, виставка творів
письменника
Вступне слово вчителя.
Письменник-громадянин, великий
гуманіст і правдолюб Михайло Михайлович
Коцюбинський подарував нашому народові неоціненну художню спадщину – сповнені
світлих ідей мистецьки неперевершені твори. Незабутній творець краси і добра,
мислитель, шукач правди. Життя письменника-патріота – високий приклад служіння
своєму народові.
Виходять учні.
1-й
учень. Старовинна Вінниця. Тихо котить свої ласкаві води
Південний Буг. Тут у районі Замостя в невеличкому будиночку в родині дрібного
чиновника Михайла Матвійовича Коцюбинського 17 вересня 1864 року народився син
Михайло.
2-й
учень. Батько письменника, людина чесна і принципова, не
мирився з беззаконням і тому часто втрачав роботу. Сім’ї доводилось переїздити,
жити то на селі, то знову в місті все на тім же багатім природою теплім,
прекраснім Поділлі.
3-й
учень. Михайлик завжди був ближчим до матері, людини тонкої
душевної організації, благородних поглядів. Незважаючи на матеріальну скруту,
стосунки в родині були теплі, сердечні. Діти багато читали, займалися музикою.
Мати дуже любила народні пісні. З дитинства запали вони в душу Михайлика.
4-й
учень. Навчався Михайло в Барському училищі та Шаргородській
духовній школі. Уже там він виявив любов до літератури. У 9 років складав пісні
на зразок народних, а в 12 написав повість з фінського життя. Твори Марка
Вовчка та Тараса Шевченка спрямувала хлопця на свідомий український шлях.
5-й
учень. Сімнадцятирічний Михайло їде до Кам’янця-Подільського.
Тут він зближується з групою народників, а повернувшись до Вінниці, організовує
нелегальний молодіжний гурток. Поліція довідується про існування гуртка, робить
обшук на квартирі Коцюбинського і встановлює за ним таємний нагляд.
6-й
учень. Молодому Коцюбинському не було ще й 20 років, як на сім’ю
звалилося горе: позбавлено посади батька, а мати осліпла. Як найстаршому,
Михайлу потрібно було утримувати сім’ю. Він працює репетитором, обирається
гласним до Вінницької міської думи. Але літературної роботи не припиняє:
перекладає поезію, прозу.
7-й учень. Склавши іспит на звання народного вчителя,
Коцюбинський стає домашнім вчителем у селі Лопатинцях в родині бухгалтера
цукроварні. Там він вивчає побут і настрої трудового селянства, збирає
фольклор, зокрема пісні й легенди про Кармалюка.
8-й
учень. У Лопатинцях Михайло Михайлович пише повість «На віру» та
оповідання «Ялинка», «П’ятизлотник», «Харитя». У Львові знайомиться з Іваном
Франком.
На
сцену виходить дівчина в національному вбранні й читає уривок з оповідання
«Харитя» (1-розділ)
9-й учень. У червні 1892
року Михайло Коцюбинський виїжджає до Молдавії на роботу в комісію по боротьбі
з шкідником винограду – філоксерою. З цікавістю вивчає він життя, побут і мову
молдаван, пише про них оповідання «Для загального добра», а з життя татар –
«В путах шайтана», «На камені».
10-й
учень. Через рік Коцюбинський – редактор відділу «Хроніки» в
житомирській газеті «Волинь», а згодом дістає посаду діловода в Чернігівській
земській управі. Михайло Михайлович оселяється з родиною на одній із затишних
вулиць древнього міста в одноповерховому будинку.
11 -й учень. Будинок
Коцюбинського невдовзі стає відомим українським
культурним осередком. Тут бували на «суботах» Борис Грінченко і Володимир
Самійленко, Микола Вороний і Микола Лисенко, лунали перші вірші юного Павла Тичини.
12- й учень. У
стінах чернігівського будиночка написані твори «Тіні забутих предків», «Цвіт
яблуні», «Дорогою ціною». Про останнє
Микола Вороний у листі до автора пише: «Враження колосальне! Особливо приємно,
що, читаючи Вас, здається, ніби й не українського письменника читаєш, а бери
вище!... Усе правдиво, натурально, просто і напрочуд гарно, свіжо й цікаво».
13-
й учень. «Дорогою ціною» - це пісня волі українського народу,
якому після зруйнування Запорозької Січі було накладено на шию ярмо кріпаччини.
14-й
учень. Ще будуть зустрічі на Капрі. А незабутні дні, проведені
серед смерекових лісів і гомінливих річок Гуцульщини, спонукають письменника
створити прекрасну пісню про кохання – повість «Тіні забутих предків». Та хворе
серце дедалі частіше даватиме перебої.
25 квітня 1913 року поета-сонцепоклонника» не стало.
15-й
учень. Як і кожний
справді талановитий письменник, Михайло Коцюбинський відчував глибоко, бачив
далеко. В його творах, статтях, листах ми знаходимо відповіді на сучасні
проблеми, дивуючись провісництву великого гуманіста.
16-й
учень. Ніби сьогодні
звучать палкі слова сонцепоклонника, звернені до широкої української
громадськості: « Будьмо передусім скрізь українцями – чи то в своїй хаті, чи в
чужій, чи в своєму краї, чи на чужині. Хай мова наша не буде мовою, якою
звертаються лиш до челяді…Хай вона бринить і розгортається в нашій родині
та літературі .
17-й
учень.
Живе в серцях твоє безсмертне слово
і до народу рідного любов,
немов зорі сіяння пурпурове,
хоч ти від нас давно уже пішов.
18-й
учень.
Ти з нами будеш вічно жити, жити
як сяйво сонця, як вечірній спів,
ти так любив землі своєї квіти,
|
Мовна
конференція у 10 класі на тему
«Роль
М.Коцюбинського
в
історії української літературної мови»
|
МОВНА
КОНФЕРЕНЦІЯ
"РОЛЬ
МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО |
В ІСТОРІЇ
УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ"
І. ВСТУП
Мова української класичної прози XIX - поч. XX ст., була
розбудована зусиллями багатьох
українських письменників, починаючи
від Г.Квітки-Основ’яненка. На її фундаменті і досі міцно стоїть
українська проза. Але насамперед художній стиль у цьому жанрі спирається на
твори «трьох китів» українського письменства - І.Нечуя-Левицького, Панаса
Мирного, М.Коцюбинського. Усі три письменники зробили величезний внесок у
розширення лексичного складу української літературної мови, урізноманітнили
фактично до сучасного рівня її синтаксис (типи речень та їх схеми), збагатили її художньо-зображувальні засоби, «здобуваючи,
- за Іваном Франком, - для української мови нові поля невідомих для неї понять».
А в цьому молодший М.Коцюбинський, безперечно, перевершив своїх старших
товаришів.
М.Коцюбинський перший так сміливо ввів у
художній текст технічну термінологічну лексику:
апаратна, паровик, манометр, цистерна тощо. В його творах відіграють велику образотворчу роль типово книжні
(а для української мови - нові) словосполучення: дух руйнування, інкрустація тіней,
машина та її жертва.
Творчість
М.Коцюбинського сприяла утвердженню
в літературній мові
багатьох «подільських» слів: погідний, хорий (але поряд і слабий),
бинда, коло, «колесо», відтак та ін. (останнє, тепер дуже поширене, іноді
переосмислюється) і тонкому стилістичному розрізненню морфологічних варіантів:
радість - радощі,
гордість - гордощі
тощо; закріпленню літературної норми: скеля, а не скала; гора, а не
гірка; будинок і дім.
ІІ. МИХАЙЛО
КОЦЮБИНСЬКИЙ ПРО РІДНУ МОВУ.
Не
міг, звичайно, обійти письменник суперечок серед галицької інтелігенції, що
почалися ще з кінця 60-х років, чи ми самостійний народ, чи тільки частина
російського, чи наша мова окремий «языкъ», чи «наречие» великоруського. Більш
докладно свої погляди з цих питань М.Коцюбинський викладає
у статті «К
полемике о самостоятельности малороссийского язика» та
деяких інших працях. Так у листі до Василя Лукича, критикуючи прихильників
концепції, за якою української мови «никогда не было, нет и быть не может», а
існує тільки «наречие», він переконливо стверджує: «Цю ялову суперечку
розв'язали самі життєві факти... Іще «патріоти» певного сорту можуть називати «жаргоном»
мову, на котрій перекладено Біблію і твори Гомера, Данте, Шекспіра та ін., але
факт од цього не переміняється».
Справедливо захищає
М.Коцюбинський право українського народу
мати свій національний театр. На
його думку, народний театр тільки тоді принесе максимум користі, якщо п'єси,
котрі входять до його репертуару, будуть написані рідною для народу мовою. І ще
більше уваги письменник приділяє здійсненню права дітей навчатися рідною мовою.
Саме про це говориться у статті «Свет и тени русской жизни». Негативне
ставлення якутів до навчання грамоти автор згаданої публікації пояснює
примітивністю викладання у тодішніх школах, відсутність програм і методичних посібників,
а головне – підручників, написаних по-якутськи. Варто до цього додати: М.Коцюбинський прекрасно розумів перевагу російської
культури над туземною, усвідомлював духовну необхідність засвоєння якутами
російської мови. Але досягти цього, як він вважав, можна без примусу, піднявши
культуру «інородців», поліпшивши їхні
соціально-економічні умови життя.
Виступаючи проти примусової колонізації Правобережної України і русифікації східного її регіону, письменник,
однак, цілком позитивно ставився до мовно-культурних контактів слов'янських народів, не виключав можливості природних взаємозапозичень у
галузі лексики тощо. Листи М.Коцюбинського до Володимира
Короленка, Максима Горького, Льва Толстого, Іллі Чавчавадзе та
ін. без сумніву свідчать, що
він був переконаним патріотом і націоналістом.
ІІІ. ПОГЛЯДИ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ
Письменник
невтомно виступав за багатосферне використання та різностильове збагачення
української літературної мови.
Газета
«Волинь» опублікувала міркування письменника про необхідність безперешкодного розвитку
українського театру, зняття цензурних утисків щодо україномовних п'єс.
М.Коцюбинський підкреслив: для того, чтобы народый театр принес ту сумму пользы,
какую он может и должен принести, необходимо, чтобы пьесы, входящие в репертуар
народного театра, были написаны понятным, родным для народа языком. У нас, в
Малороссии, народный театр должен быть малорусским» /»Свет и тени русской жизни»/.
У привітанні до
М.Заньковецької з нагоди
25-річчя творчості М.Коцюбинський
підкреслив її заслуги в українській культурі: «Незабутній Кобзар українського
горя поставив слово на сторожі, а Ви понесли те слово, щоб палити серце, щоб
будити ним чуйність до світла і рідної мови».
Неодноразово відстоював М.Коцюбинський право
та потенційні можливості української мови на розвиток наукового стилю. Ще в часи письменника на Україні точилися суперечки про
самостійність української мови, про те, чи зможе це наріччя «розвитися до змоги
виявлення на ньому наукових понять». М.Коцюбинський
дав на це таку відповідь: «Цю ялову суперечку розв'язали самі життєві факти». Вітаючи М.Сумцова з 35-річчям наукової
діяльності, Коцюбинський підкреслив заслуги ювіляра і в розвитку та збагаченні
української мови. Він, зокрема, писав: «Велика честь і щира подяка належить
Вам, першому професорові, що почав
викладати в межах російської України науку українською мовою. Щиру пошану
викликають і Ваші твори - наукові й популярні, - складені українською мовою:
вони мають і матимуть велику вагу в історії відродження українського народу».
Письменник
наголошував на необхідності розширювати переклади українською мовою з інших
мов, що є, як відомо, вагомим чинником мовного збагачення. Він підкреслював: «Тепер саме в українській літературі намічається
пекуча потреба в перекладі на нашу мову європейських класиків, щоб не
доводилось (як досі) - зазирати за всьогосвітнім добром до чужої хати» (лист до
О.Барвінського від 6 грудня 1892р.).
М.Коцюбинський
приділяв увагу й питанню про українську школу (лист до Б.Грінченка від 3 лютого
1908р.)
Немало
зроблено письменником для розширення сфер вживання рідного слова в ролі голови
чернігівської «Просвіти»: організація бібліотеки з українських видань, влаштування
концертів, вистав українською мовою, розповсюдження української літератури,
читання лекцій на різні теми, зокрема й наукових по-українськи, популярні
«літературні понеділки», які, згодом перейшли в «літературні суботи Михайла
Коцюбинського» рідною мовою для народу та ін.
У листі до І.Нечуя-Левицького від 15 грудня
1904р. письменник дав загальну характеристику стану української мови на межі
XIX І XX ст. «Старші письменники - учителі наші (ніде правди діти) більш
прислухалися до живої народної мови, більш придивлялися до неї, ніж молодші,
особливо ті, що одірвані од села, од народу і беруть за зразок не живу мову, а
книжну, часто-густо покалічену та занечищену. Та в мене є надія, що наша
літературна мова, як молоде вино,
очиститься з часом од шумовиння і стане прозорою й міцною».
Михайло
Коцюбинський не залишав поза увагою мовних питань, йшов у перших рядах борців
за рівноправність української літературної мови, її всебічний розвиток і
нормалізацію.
ІV.
ПИТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В ЕПІСТОЛЯРНІЙ СПАДЩИНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО
Питання
єдиної, уніфікованої для всього народу української мови, питання правопису,
питання мовної культури часто
зустрічаємо в листах письменника його багатьом і багатьом адресатам, таким, як
І.Я.Франко, В.М.Гнатюк, В.С.Стефаник, І.С.Нечуй-Левицький та інші.
Так,
наприклад, у листах до М.Могилянського (18.04.1911), до Є.Чикаленка
(21.12.1910), до П.Тичини (22.02.1912), до Х.Коцюбинського (7.05.1910) звучить
досить настійна і тривожна нота про стан української мови, а також передається
вболівання М.Коцюбинського за неї, його намагання всемірної популяризації рідної
української мови. «Ви пишете, - читаємо в листі до П.Тичини від 22.02.1912, -
про переклади оповідань українських авторів на мову російську. А мені здається,
що корисніше було б перекладати з російського на українське, бо таким чином
перекладач краще познайомив би ся з українською мовою, і такі переклади здалися
б нам. У нас, наприклад, дуже слаба
література для дітей, і коли б хто зробив переклад кращих російських творів для
дітей, кращих російських творів для дитячої лектури, можна б було видати навіть».
Порушуються
в епістолярії письменника (зокрема, листи до М.Могилянського від
3.02.1911,19.12.1910, 20.10.1910) злободенні питання мови перекладу й теорії
перекладу. Наприклад: в «Під мінаретами... стрічаються татарські вислови і
фрази, які в буквальному перекладі звучать доволі чудно... Але вони належать до
специфічної татарської ельоквенції - і шкода б було позбавити оповідання того
місцевого колориту. Як Ви думаєте?» (28.10.1910).
Боротьба
за чистоту української мови, за її збагачення, а також за її збереження - одне із
важливих і стійких питань в епістолярній спадщині М.Коцюбинського. Приміром, у
листі до того ж М.Могилянського від 18.03.1912р. він пише: «Трохи б треба
почистити мову - мова у белетристичному творі - половина, коли не більше, краси
його».
Можемо
сміливо говорити, спираючись на листування письменника, і про мовознавчі,
зокрема, діалектологічні нахили М.Коцюбинського. «Якби Ви (лист до Є.Чикалемка,
01.08.1911) знали, яка тут велична природа, який цікавий народ гуцули, з
багатою, своєрідною психікою, з буйною фантазією, дивними звичаями і мовою».
Таким
чином, епістолярна спадщина
М.Коцюбинського свідчить про глибоке професійне звернення письменника до
важливих питань розвитку й функціонування української мови.
V. ВИСНОВКИ
Літературна
мова має інваріантну природу. Варіантами її виступають функціональні стилі,
стилі репрезентовані, в свою чергу, безліччю конкретних текстів.
Літературна мова
має ряд конститутивних ознак,
норма - одна з них. Загальнолітературна норма -
інтегральна ознака для варіантів (тобто функціональних стилів) літературної
мови. Функціонально-стильова норма - диференційна ознака кожного стилю. Обидва
типи норм обов'язкові для літературної мови на кожному етапі її розвитку, хоча
й мають історично конкретний характер.
У
різні періоди історії літературної мови якийсь один із стилів усвідомлюється як
зразковий. У XIX ст. для української мови таким зразком став художній стиль.
Мова творів М.Коцюбинського засвідчує той
період розвитку художнього стилю, коли змінюється роль вживання в ньому
діалектних та розмовно-побутових засобів. Якщо спочатку ці засоби вживаються з
метою демократизації мови (це нерідко спостерігається ще в ранніх творах
М.Коцюбинського), то згодом ті самі засоби стають вже ознакою стилізації. Такі
зміни спричинили ряд важливих наслідків у розвитку літературної мови взагалі і
художнього стилю зокрема. З одного боку, це сприяло дальшій стильовій
диференціації літературної мови і
розширювало виражальні засоби художнього стилю. З другого боку, це сприяло
чіткішому усвідомленню загальнолітературної норми, спільної для всіх стилів,
і, одночасно, зміцнювало
норму художнього стилю, відмінну і від загальнолітературної норми і
від норм інших стилів.
Ознаками
загальнолітературної норми в мові творів М.Коцюбинського можна вважати:
а)
варіювання деяких засобів без
будь-яких обмежень (наприклад, вмішуватись/втручатись, здоровий/великий, дім/будинок, баркан/паркан, мимо/повз, хтів/хотів, схожий на/схожий до);
б) поступове звуження вживання одного із варіантів
(наприклад, дзиґарі, годинник -годинник; одіж/одежа-одежа; вид, лице, обличчя -
лице, обличчя).
При
виявленні ознак загальнолітературної норми в мові творів М.Коцюбинського слід
зважати на історичну змінність норми. Саме з таких позицій може бути правильно
оцінене вживання М.Коцюбинським слів типу: столова - їдальня, штани - ногавиці,
видко - видно або, навпаки, відсутність паралелей у випадках типу струмент, зопсований,
стріча, мент, поміч, блакитний, шаль тощо.
Варто
також врахувати, що динаміка всякої норми і загальнолітературної, зокрема, процес
складний, неоднонаправлений, тому історично перспективні варіанти іноді
поступаються неперспективним, як-от у випадках тилу це - се, пароплав -
пароход.
Ознаками
функціонально-стильової норми вважаємо:
а) вибір тих чи інших засобів мови залежно від теми
оповіді пор.: косичити-квітчати, гачі - штани, йме пасти-буде пасти;
б) залежно від соціального статусу персонажів пор.:
калавур - караул, письмо -лист, арихметика - арифметика, цигарка - папіроска,
поспільство - суспільство;
в) залежно від естетичної оцінки пор.: зело - зелень,
жерти - їсти, морда - обличчя, лице, хата - халупка.
Історично
конкретний характер функціонального стильової норми позначився на словах і
виразах типу биндочка - стрічка, личенько - лице, хорий - хворий.
Розрізнення
двох типів норм і докладне вивчення кожної з них дає надійний ключ до розуміння
ролі М.Коцюбинського в історії української літературної мови.
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Калениченко Н.Л. Михайло Коцюбинський. Нарис життя і
творчості. - К.; Дніпро, 1984. - 189с. (Літературні портрети).
2. Колесник П.Й. Коцюбинський - художник слова. - К.;
"Наукова думка", 1964.
3. Співець гуманізму і краси. Тези доповідей та повідомлень
обласної науково-методичної конференції, присвяченої 125-річчю з дня народження
М.М.Коцюбинського. - Вінниця, 1989.
4. Літературна
Вінниччина. Доповіді та
повідомлення обласної
науково-методичної конференції, присвяченої
125-річчю від дня народження Михайла
Коцюбинського. - Вінниця, 1999.
5. Обласна
науково-методична
конференція, присвячена 125-річчю
з дня народження М.М.Коцюбинського (Тези
доповідей). Частина І. - Чернігів, 1989.
6. Обласна науково-методична конференція, присвячена
125-річчю з дня
народження М.М.Коцюбинського. (Тези доповідей). Частина П. - Чернігів,
1989.
Літературно – мистецьке свято
«Не згасне слава Сонцелюба»
у ЗОШ І-ІІІ ст. №1 м. Бара,
присвячене 150- річчю з дня народження М.Коцюбинського
|
Літературно – мистецьке свято «Не згасне слава
Сонцелюба»
І. Зустріч гостей (09.00- 09.15.)
Сходяться запрошені.
У фойє школи розміщена фотовиставка та експозиція книг шкільної
бібліотеки «Сонцепоклоннику – 150»
Ведучий1.
«Моє Поділля – стежко руса
До богоокої ріки.
Від Коцюбинського, до Стуса
Стоять у слові земляки.
Ведуча2
Щаслива земля,
Краю мій подільський,
Який багатий на великих ти!
Та в тім ряду Михайло Коцюбинський
Навіки буде серед перших йти.
Ведуча 3.
День прийшов до нас барвистий,
Не простий – святковий день,
довгожданий,
урочистий,
з сонця зітканий, з пісень.
Гостей дорогих
Ми вітаємо щиро.
Стрічаємо хлібом,
Любов'ю і миром.
Ведуча
4
У нас сьогодні
гарне свято,
Гостей зібралося багато.
Від щирого серця,
Від рідної землиці,
Дозвольте вам, люди,
У пояс вклонитись.
Ведучий 5
Повірте,
гостям завжди ми раді,
Що й нині знов підтверджуєм оце:
Про нашу школу рідну, вічно юну,
Сердечне, тепле мовити слівце
Ведуча
6
В нашій школі, як в родині
Всі ми діти, всі єдині
Вчителі, як ті батьки
Нас навчають залюбки.
Сьогодні
у школі справжнє свято,
бо не кожного дня
так гостей
багато.
Ведуча 7
Шановні гості!
Нехай оминають вас біди й печалі,
Здоров’я хай буде хорошим у вас.
І де б ви не були, у які б
не заїхали далі,
Незлим тихим словом
згадайте, будь ласка, й про нас.
Ведуча 8
У нас у школі є
традиція славна:
Воду брати з чистої криниці,
Муку з ярої пшениці.
Руками добрими заміс
І
гостей на свято запросити!
( Вручають хліб на рушнику.)
Звучить українська народна пісня.
«Зеленеє жито , зелене…»
Зеленеє жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито женці жнуть,
Хорошії гості в хату йдуть.
Зеленеє жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито за селом,
Хорошії гості за столом.
Зеленеє жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито при межі –
Хорошії гості до душі.
Зеленеє жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито ще й овес, –
Тут зібрався рід наш увесь.
Ведуча 8
Нового в нашій школі є
багато,
Як у житті країни, так і в
нас,
Про це багато можемо
сказати,
Та все ж директор знає
більше нас.
-Слово надається директору школи –
Нестеруку Леоніду Борисовичу.
Гості проходять у приміщення школи,
йдуть по «живому коридору», де учні вручають усім букетики ( у народному стилі) та буклети .
ІІ.
Екскурсія по школі (09.15.-09.50)
Директор проводить екскурс в минуле (екскурсія по школі). Вчителі з усіх
кафедр розходяться до своїх кабінетів, де біля них знаходяться виставки
фотокарток їхніх колег і кожний представляє свою кафедру. Після екскурсії по
школі всіх гостей запрошують на чаювання.(09.50-10.15)
Екскурсія до Залу бойової слави
ІІІ.
Літературно – музична композиція «На гостинах
у М.Коцюбинського - сина золотого
Поділля» (10.15-11.00).
Проходить в актовому залі, в центрі якого – портрет
М.Коцюбинського, на стінах – тематичні стінгазети, ілюстрації до творів; на
сцені- квіти, предмети українського побуту).
ІV. Науково – практична конференція «М.М.Коцюбинський –
співець гуманізму і краси, етнограф, педагог, полум’яний патріот і художник
слова» (11.00-12.00). Теми виступів:
1.
Подільськими слідами Великого Сонцепоклонника.
2.
Внутрішній психологічний світ дитини в оповіданнях М.Коцюбинського.
3.
Художні засоби розкриття характерів у дитячих оповіданнях
Сонцелюба.)
4.
Роль М.Коцюбинського в історії української літературної мови.
5. Творча співдружність М.Горького та М.Коцюбинського.
V. Відкриття галереї автографів, присвячених 150-річчю
з дня народження М.Коцюбинського(
12.00 - 13.00).
Під банерами стоять лавки, накриті вишитими рушниками; зверху- вази з квітами, кошички з яблуками).
VІ. Запис гостей у книгу відгуків.
ЗОШ №1 м. Бара
Підготувала: Слободянюк Людмила Миколаївна
Сценарій
По-святковому прибрана сцена: портрет
М.Коцюбинського, плакат зі словами:
Людську любов, і радощі, й жалі,
І совість, що губилась на землі,-
У серце взяв, у світ поніс з собою.
А.Малишко «Коцюбинський»
Ведучий 1
Серед відомих імен Вінниччини
одне сяє найяскравішою зіркою. Це ім’я першої величини – Михайло Коцюбинський,
один із видатних діячів української та
світової літератури.
У вересні 2014 року вся культурна громадськість України відзначає
сонячний ювілей
неперевершеного майстра художнього слова Михайла Михайловича Коцюбинського–150-річчя від дня його народження.
Ведуча 2
Ведуча 2
Письменник-громадянин,
великий гуманіст і правдолюб Михайло Коцюбинський подарував нашому народові
неоціненну художню спадщину – сповнені світлих ідей мистецьки неперевершені
твори. Незабутній творець краси і добра, мислитель, шукач правди. Життя письменника-патріота
– високий приклад служіння своєму народові.
Ведучий 1
Творчість М.Коцюбинського належить до тих особливих сторінок нашої
культури, які ніколи не припадуть пилом забуття. Мине ще 100 і 200 літ, а до
неї повертатимуться, як до глибокої криниці краси і людяності, життя і мрії,
казки і дійсності, які вмів гармонійно поєднати високий талант художника і
громадянина.
Ведуча 2
Михайла
Коцюбинського недарма називають сонцелюбом, сонцепоклонником: сонце, людина,
природа – три кити його творчості. На одній вечірці його нарекли соняхом, на що
він відповів:
(На сцену виходять учень - Михайлик Коцюбинський)
-
Дійсно,
я сонях.
Люблю сонячне повітря
і, як сонях, тягнуся до сонця.
Сонце ! Я тобі
вдячний.
Ти сієш у мою душу
золотий засів –
Хто знає, що вийде з
того насіння? Може, вогні?
Ти дороге для мене. Я п’ю тебе, сонце, твій
теплий зцілющий напій».
Відео «Життєвий і творчий шлях М.Коцюбинського».
Учень 1
Любити прекрасне
малого Михайлика навчила мати Гликерія Максимівна. «Особливо з матір’ю … ми
були у великій приязні, і, власне їй, я завдячую нахил до всього гарного та
любов і розуміння природи», - писав Михайло Коцюбинський до видавництва «Вік».
Одержимий любов’ю до квітів, які супроводжували його все життя. Невтомний
ювелір в майстерні слова, інтелігент з душею сівача.
Учениця 2
Національною святинею
нашого українського народу став невеличкий будиночок - музей – садиба
Михайла Коцюбинського у Вінниці –
невеликий квітучий оазис у центрі розбурханого міста. Тут 17 вересня 1864
року почалося битись серце великого
гуманіста. Сюди приходять люди, щоб на мить забути про буденні справи,
помилуватися різнобарв’ям квітів, доторкнутися серцем до спадщини великого
земляка.
Учениця 3
Та, мабуть, найповніше почуття усіх, хто
ступав на це подвір’я, висловила вінницька поетеса, лауреат всеукраїнської
літературної премії імені М.М.
Коцюбинського Тетяна Яковенко.
В центрі міста од вокзалу близько,
В модерновім затінку
споруд
Яблуні із саду
Коцюбинського
Ніжно і зворушливо
цвітуть.
Дерево не вміє
забувати.
Кожен рік –
відкільчиться навік:
Іграшково – невеличка хата,
Невисокий добрий чоловік.
Незабудки. Яблуні і
груші.
Жовтогриві огники
кульбаб.
Учень 4
Поколінням світить ясно в душі
Нелегка письменницька
судьба.
Над землею. Світом.
Над віками.
Білий цвіт. Смородина
в ряду.
А іще лежить над
Бугом камінь,
Той, що пам’ята його ходу.
Учениця 5
Затишок. Маленький
чистий ганок.
Прохолода весняного
дня.
Біла кішка в’ється
під ногами,
Чемна і налякана,
хатня.
Наче це недавно
господар
Залишив папери на столі,
Вийшов з хати,
перейшов городом
І пішов подумати у
ліс.
Учениця
6
1874 року родина Коцюбинських знову змінює місце проживання: Михайла
Матвійовича призначено поліційним наглядачем у місто Бар на Вінниччині.
Оселилися Коцюбинські в Барі поблизу міського саду й руїн колишньої фортеці в
півтораповерховому будинку купців Штоків. У цій великій, найкращій тоді в Барі,
оселі родина Коцюбинських займала нагорі шість кімнат, кухню й коридор. Малого Михайла навчали вдома .
Учень 7
Домашнім учителем хлопця був викладач Барської школи
Яким Іванович Богачевський, якого згодом його вже дорослі учні характеризували
як досить освічену людину передових поглядів, ніщо не перешкоджало йому бути гарним учителем і
мати авторитет і повагу в дітей. Завдань додому він не
давав, викладав зрозуміло, так що й готуватися до лекції не треба було, хіба що
вірші вчити.
Учениця 8
1 вересня 1875 р. Михайло складає іспит до третьої групи Барського
народного однокласного училища-
предтечі нашої першої школи. Єдина тоді в Барі початкова школа була не дуже популярна серед мешканців
міста: у ній було мало учнів (усього 25—30 у трьох групах), та й ті погано її
відвідували, а навесні – й зовсім забували про неї. Мовою викладання в школі була російська, але вчитель
Я. Богачевський часто вживав і українську, коли пояснював учням деякі російські
слова й цілі вислови. Чути було потрохи українську й поміж
учнями в перервах, а надто під час ігор у м’яча .
Учениця 9
Однокласники Михайлика у своїх спогадах описували його як повновидого, невисокого
зросту хлопчика з темним, трохи кучерявим волоссям, завжди чепурного і чисто
вдягненого. Учився він добре, був дуже уважний і старанний. Знав завжди лекції
краще за всіх, був узагалі зосереджений і серйозний не на свої літа. Учитель
ніколи не карав його – не бив лінійкою по руках, не ставив навколішки.
Учень 10
З товаришами був приязним. До всіх ставився однаково прихильно . Із
симпатією згадує про Михайла дружина барського вчителя Галина Богачевська:
«Кращий од усіх був Муся, лагідний, тихий, спокійний, хороший хлопчик.
Примоститься десь у закутку з книжкою, розглядає, читає, вчить вірша».
Учениця 11
Михайлик
Коцюбинський захоплювався книгами. Велике, незабутнє враження на хлопчика
справили твори Тараса Шевченка і Марка Вовчка.
В Бару, напроти будинку, де жили Коцюбинські, на
широкій галявині перед старою фортецею часто зупинялися мандрівні музики –
кобзарі та лірники. У гурті людей Михайлик не раз слухав українські народні
пісні.
Звучить пісня
«Тихо над річкою».
Тихо над річкою, ніченька темная,
Спить зачарований ліс.
Ніжно шепоче він казку таємную,
Сумно зітха верболіз.
Спить зачарований ліс.
Ніжно шепоче він казку таємную,
Сумно зітха верболіз.
Нічка розсипала зіроньки яснії,
Он вони в річці на дні.
Плачуть берези по той бік – сріблистії,
В темряві, наче у сні.
Он вони в річці на дні.
Плачуть берези по той бік – сріблистії,
В темряві, наче у сні.
Що їм приснилося? – щастя улюблене,
В хвилях бурхливе життя.
Личенько дівчини ніжно голублене,
Щирі її почуття.
В хвилях бурхливе життя.
Личенько дівчини ніжно голублене,
Щирі її почуття.
Місяць опівночі сходить над річкою,
Падає тінь на поля.
Весело вдвох із дівчиною вірною
Слухати спів солов’я.
Падає тінь на поля.
Весело вдвох із дівчиною вірною
Слухати спів солов’я.
Учениця 12
Захоплення українськими народними піснями і
любов до них
майбутній письменник проніс через усе життя. Багато пісень,
записаних від співаків з народу, хлопчик інсценував і за їх сюжетами, разом з
сестрами та братами ставив вистави. М. Коцюбинський з 9 років пробує сам
складати вірші та пісні, в яких наслідує ритміку та тематику народних пісень. У 12 років він пише російською мовою оповідання
«Андрій Соловійко» з фінського
життя.
Учень 13
Вперше надрукувався у 1890 році у дитячому журналі «Дзвінок». Дитячу літературу він вважав «підручником життя». Михайло Михайлович написав багато віршів, повістей, повчальних дитячих
оповідань, найвідоміші серед них «Харитя», «Ялинка», «Хо», казочки про десять
чарівних робітників, про впертих цапків. В доробку Михайла Коцюбинського відомі
“Intermezzo”, “В дорозі”, “Persona grata”, “Як ми їздили до Криниці” (1908),
“Дебют” (1909), “Сон”, “Подарунок на іменини”, “Коні не винні”, повість “Fata
morgana”.
На сцену виходить дівчина в національному вбранні й
читає уривок з оповідання «Харитя» (1-розділ, початок 2-го, скорочений 3-й і
4-й).
Учениця 14
Творчість М. Коцюбинського, його
славне ім’я оточені в нашій країні всенародною любов’ю і шаною. У Вінниці,
де народився письменник, і в Чернігові, де він провів значну частину
свого життя, написав свої кращі твори,відкрито літературно-меморіальні музеї.
Михайло Коцюбинський постав у бронзі і граніті величних монументів,
споруджених
у Чернігові і Вінниці, його ім'я присвоєно вулицям,
школам, кінотеатрам, бібліотекам.
Учениця 15
М. М. Коцюбинський написав небагато творів, але скільки в цьому „небагато”
вартісного, геніального.
Письменник
жив дуже активним, напруженим життям та дуже любив музику і не пропускав жодної
нагоди прилучитися до цього виду мистецтва.
Говорячи про музику у творчості Коцюбинського, не
можна не згадати повість “Тіні забутих предків”, наскрізь пройняту
народнопісенними та музичними образами.
Учень 16
У 2014 році громадськість відзначає 50 років
художнього фільму «Тіні забутих предків» легендарного кінорежисера і сценариста
Сергія Параджанова. Іван Миколайчук та
Лариса Кадочникова зіграли головні ролі. Навіть важко сьогодні уявити, у
скількох людей у всьому світі ця назва асоціюється не просто з українським
кіно, а й з українською культурою та Україною взагалі. Відрадно, що у створенні
цього кіношедевру внесли вагомий внесок і закарпатці.
Учениця 17
Повісті М. М. Коцюбинського інсценізовано в багатьох
українських театрах. У Вінниці 1981р.
засновано обласну літературну премію імені
М. Коцюбинського, якій 1992р. надано статус
Всеукраїнської, як відзнаку українським літераторам за високохудожні доробки,
що звеличують гуманістичні ідеали.
Сценка з повісті «Тіні забутих
предків»
Учениця 18
Стали традиційними мистецькі
зустрічі, «суботи Коцюбинського» у Барі… Свій вірш «На святі
Коцюбинського» Валентина Козак присвятила першій школі:
Пахне чорнобривцями в Барі надвечір’я,
Юний сміх, поезія сповнюють подвір’я,
Ходить осінь в яблуках з вересня у парі.
Тут же все нев’януче сяє злото пам’яті.
Учень 19
Визначною подією стане сьогодні відкриття галереї
автографів, присвячених М.Коцюбинському. Образ Сонцелюба у поезіях наших гостей
– провідна тема в автографах. У вірші
«Перечитуючи Коцюбинського» Ніна Гнатюк називає письменника «найкращим ювеліром
майстерності слова». Ось якими рядками закінчується вірш, переконуючи нас у тому,
що Михайло Михайлович і сьогодні – наш сучасник :
Його надії – стеблини жита,
Що проростуть і в завтрашніх віках.
Живе його душа талановита
У добрих людях, повних колосках.
Учень 20
Як і кожний справді талановитий письменник, Михайло Коцюбинський відчував
глибоко, бачив далеко. В його творах, статтях, листах ми знаходимо відповіді на
сучасні проблеми, дивуючись провісництву великого гуманіста. Ніби сьогодні
звучать палкі слова сонцепоклонника, звернені до широкої української
громадськості.
Учениця 21
«Будьмо передусім скрізь українцями – чи то в своїй хаті, чи в чужій, чи в
своєму краї, чи на чужині. Хай мова наша не буде мовою, якою звертаються лиш до
челяді… Хай вона бринить і розгортається в нашій родині, у наших зносинах
товариських, громадських, у літературі – скрізь… Не попускаймо собі навіть у
дрібничках. Несімо прапор справи нашої в дужих руках…не відділяймо слово від
діла…»
Учениця 22
Живе в серцях твоє безсмертне слово
і до народу рідного любов,
немов зорі сіяння пурпурове,
хоч ти від нас давно уже пішов.
Учениця
23
Ти з нами будеш вічно жити, жити,
як сяйво сонця, як вечірній спів,
ти так любив землі своєї квіти,
|
Відкриття галереї
автографів, присвячених
М.Коцюбинському
|
Ведучий 1
Благословенні сліди Коцюбинського, його
стежки й дороги, що пролягли славною землею Вінниччини. М.Коцюбинський не раз
підкреслював, що його дитинство і юність пройшли «все на тім же багатім
природою, теплім, прекраснім Поділлі».
З ім’ям Великого Сонцепоклонника тісно
пов’язана історія нашої школи: маленький Михайлик учився в Барській народній
школі, у приміщенні якої згодом відкрили школу№1.
Ведучий 2
Під
час відкриття галереї автографів
Ведуча 3
Відкриває галерею автограф
відомого подолянина, політика, громадського діяча, Володимира Яворівського. Є
також автографи Володимира Рабенчука, Михайла Слабошпицького, Івана Драча. Ці
імена знані не тільки на Поділлі, а в усій Україні.
Ведуча 4
Наша
Подільська земля багата поетичними талантами. Для них ім’я Михайла
Коцюбинського, його творчість особливо близькі. Михайло Каменюк, Валентина
Сторожук, Валентина Козак, Ніна Гнатюк, Леонід Пастушенко, Тетяна Яковенко,
Жанна Дмитренко, Петро Перебийніс. Мабуть, у творчості кожного з них є вірші,
присвячені Великому Сонцепоклоннику.
Ведуча 5
Ведучий 6
Наша
творча галерея особлива тим, що є у ній листи та автографи чудових митців –
артистів кіно та театру. Наталя Сумська, Ада Роговцева, Лариса Кадочникова,
Лариса Хоролець. Імена знані у всьому світі.
Ми
можемо похвалитися тим, що Наталя Сумська бувала у нашій школі, проводила
майстер-клас юним артистам шкільного театру, а її чоловік, Анатолій Хостікоєв
приймав учнів нашої школи у своїй театральній студії. Не можна оминути увагою й
легендарну виконавицю ролі Марічки у фільмі «Тіні забутих предків» Ларису
Кадочникову, яку називають улюбленою актрисою Сергія Параджанова. Адже у цьому
році виповнилося 50 років з часу створення фільму.
Ведуча 7
Особливо
хочеться відзначити наших барчан, які залишили на згадку свої поетичні рядки.
Це Наталя Йолтуховська – випускниця першої школи, яка працювала у нас учителькою
англійської мови; Віктор В’ялих – автор поетичної збірки «Білая сорочечка,
чорная печаль…» та Ірина Зелененька -
Слово вчителя
Сьогодні
у загальноосвітній школі №1 ми зібралися
на відзначення ювілейної дати – 150 – річчя з дня народження Михайла
Коцюбинського. Письменника, який любив життя, людей, землю, природу. Його
літературні «суботи» найчастіше відбувалися на початку осені, коли достигали
яблука.
Михайло Михайлович завжди
пригощав ними своїх гостей. Ми продовжуємо цю гарну традицію, а ще, на згадку
про сьогоднішню зустріч та нашу школу, хочемо подарувати вам невеличкі букетики
квітів, які понад усе любив наш Великий земляк.
|
пІДСУМКИ-ЗВІТ
ВІДЗНАЧЕННЯ 150-РІЧЧЯ
З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
м.м.кОЦЮБИНСЬКОГО
у зОШ і-ііі СТ. №1
М. бАРА
|
|
|
На гостинах у Михайла
Коцюбинського
Щаслива земля, краю мій
подільський,
Який багатий на великих ти!
Та в тім ряду Михайло
Коцюбинський
Навіки буде серед перших йти!
Л. Пастушенко
Серед відомих імен Вінниччини одне сяє найяскравішою зіркою. Це ім’я
першої величини – Михайло Коцюбинський, один
із видатних діячів української та світової літератури.
У вересні 2014 року вся
культурна громадськість України відзначає сонячний ювілей
неперевершеного майстра художнього слова Михайла Коцюбинського–150-річчя від
дня його народження.
Письменник-громадянин, великий гуманіст і правдолюб Михайло Михайлович Коцюбинський подарував нашому народові неоціненну художню спадщину – сповнені світлих ідей мистецьки неперевершені твори. Незабутній творець краси і добра, мислитель, шукач правди. Життя письменника-патріота – високий приклад служіння своєму народові.
Письменник-громадянин, великий гуманіст і правдолюб Михайло Михайлович Коцюбинський подарував нашому народові неоціненну художню спадщину – сповнені світлих ідей мистецьки неперевершені твори. Незабутній творець краси і добра, мислитель, шукач правди. Життя письменника-патріота – високий приклад служіння своєму народові.
Творчість
М.Коцюбинського належить до тих особливих сторінок нашої культури, які ніколи
не припадуть пилом забуття. Мине ще 100 і 200 літ, а до неї повертатимуться, як
до глибокої криниці краси і людяності, життя і мрії, казки і дійсності, які
вмів гармонійно поєднати високий талант художника і громадянина.
З 17 по 24 вересня проходили «Дні
М.Коцюбинського» у ЗОШ №1
м. Бара, у яких
активну участь взяли і учні, і вчителі.
З
ім’ям Великого Сонцепоклонника тісно
пов’язана історія нашої школи. Відомо, що 1 вересня 1875 року М.Коцюбинський
складає іспит до третьої групи Барського народного училища – предтечі ЗОШ №1 м.
Бара. З 1972 року це традиційне місце проведення поетичних «субот», мистецьких
зустрічей, які неперевершено проводив
Нетубський Б.М.
З
часу відкриття літературної зали М.Коцюбинського майстри слова в альбомах
залишали поетичні та прозові автографи, побажання. Таких альбомів у фондах
школи є п’ять. У них образ Сонцелюба – провідна тема поезій
наших гостей. Свій вірш «На святі
Коцюбинського» Валентина Козак присвятила нашій школі:
Пахне
чорнобривцями в Барі надвечір’я,
Юний
сміх, поезія сповнюють подвір’я,
Ходить
осінь в яблуках з вересня у парі.
Тут
же все нев’януче сяє злото пам’яті.
У
вірші «Перечитуючи Коцюбинського» Ніна Гнатюк
називає письменника «Найкращим ювеліром в майстерні слова». На одній із літературних субот по – особливому звучали рядки, переконуючи
нас у тому, що Михайло Михайлович і сьогодні – наш сучасник :
Його
надії – стеблини жита,
Що
проростуть і в завтрішніх віках.
Живе
його душа талановита
У
добрих людях, повних колосках.
З
нагоди ювілею видатного Сонцепоклонника 24 вересня 2014 року у нашій школі
відбулося літературно - мистецьке свято «Не згасне слава Сонцелюба». У цей
день, щоб віддати шану великому митцю, зібралося чимало людей. Участь у заході
взяли: Саволюк В.В. (Голова районної
держадміністрації), Піддубний М.І.(Голова районної ради), Сторожук А.М.(начальник відділу
освіти), Дяченко Г.П. та Зелененька І.А.
– викладачі Барського педагогічного коледжу імені М.Грушевського, Коваленко
Л.В. (завідувач відділу методики викладання української мови та літератури,
мов національних меншин, світової
літератури ВІПОПП), письменники, науковці, журналісти, громадські діячі,
вчителі району.
Свято
відкрила літературно- музична композиція
«Великий Сонцелюб – навіки в нашім серці» у
актовому залі Барської ЗОШ №1. Вона була побудована на чудових творах
письменника, таких як «Харитя», «Тіні
забутих предків»… Тож зі сцени лунало
його неповторне слово.
Для
глядачів виступили учні школи а також ансамбль пісні «Краса Поділля».
Нікого не залишило байдужим
відкриття Галереї автографів відомих
людей України, приурочених 150- річчю з дня народження М.М.Коцюбинського. Ініціатором створення галереї є Заслужений вчитель
України, вчитель – методист ЗОШ №1 м. Бара, поважна і шанована усіма людина –
Нетубський Борис Михайлович. Було виготовлено понад 35 банерів з автографами
знаменитих людей: письменників, політиків, артистів і громадських діячів. Всі
вони в прямому розумінні слова «доклали руку» до створення галереї – письмово
засвідчили шану Великому Сонцепоклоннику.
Відкриття Галереї автографів М.Коцюбинському
Авторами
чудових слів, присвячених письменнику, стали Ада Роговцева, Наталя Сумська,
Ірина Зелененька, Лариса Хоролець, Валентина Сторожук, Василь Пастушина, Сергій
Єфремов, Віктор В’ялих,
Ведучі
відзначили те, як М.Коцюбинський любив життя, людей, землю,
природу, особливо, понад усе –квіти.
Літературні «суботи» найчастіше
відбувалися на початку осені, коли достигали яблука. Сонцелюб завжди
пригощав ними своїх гостей. Ми
продовжуємо цю гарну традицію, тому
присутнім на згадку про першу школу подарували букетики квітів (у національному
стилі) та всіх пригостили яблуками.
На високому рівні була
проведена науково – практична
конференція «М.М.Коцюбинський – співець гуманізму і краси, етнограф, педагог,
полум’яний патріот і художник слова» . Відкрив її директор ЗОШ №1 м. Бара – Нестерук Леонід
Борисович. У промові було відзначено: «У нашу
школу завітали справжні шанувальники
творчості нашого земляка М.М.Коцюбинського. Інтелігент і аристократ духу, людина високого
морального обов’язку й рідкісного таланту, він залишив нам у спадок твори
незвичайні, правдиві, чарівні. Вічні, як саме життя, яке він любив над усе на
світі. «Я завжди був великим оптимістом, бо життя безупинно і невблаганно іде
на мене, як хвиля, на берег,- так сказав про себе письменник, який творив не
лише українську – європейську літературу і культуру».
Виступ директора школи Нестерука Л.Б. на науково –
практичній конференції.
По – особливому урочисто читали свої
вірші гості нашого свята: Дяченко Г.П., Зелененька І.А., Самаруха О.В., В’ялих В.
Відомий краєзнавець - Йолтухівський М.П. виступив з доповіддю «Подільськими стежками Великого Сонцепоклонника»,
а Рябуха Н.А. розповіла про роль танцю у
творах М.Коцюбинського. Присутні були
вражені тим, що, незважаючи на те, що великий письменник не мав офіційно вищої
освіти, він вільно володів дев’ятьма мовами (українською, російською,
польською, румунською, італійською, французькою, турецькою, татарською,
циганською). Всіх вразила інформація про те, що правнук письменника, 49- річний
Ігор, директор музею ім. М.Коцюбинського, зараз бере участь в АТО на Луганщині
і в зв’язку з 150-річним ювілеєм прадіда отримав коротку відпустку. Як
актуально з глибокою любов'ю до Коцюбинського і його творчості пройняті слова великого майстра української поезії М.Рильського:
Глибоким зором і пером тонким
Він слугував народові своєму,
Боліючи душею разом з ним.
М. Коцюбинський був великим
людинолюбом. Він любив усіх: маленьких і дорослих, бідних і багатих,
здорових і хворих, розумних і порожніх. Він цікавився всіма, колекціонував
людські характери, риси, посмішки, вади тощо. Коцюбинський не уникав
спілкування з жодною людиною, що траплялась на його шляху. І
нікого ніколи не осудив, не образив. «Будьмо
передусім скрізь українцями – чи то в своїй хаті, чи в чужій, чи в своєму краї,
чи на чужині. Хай мова наша не буде мовою, якою звертаються лиш до челяді…Хай
вона бринить і розгортається в нашій родині, у наших зносинах товариських,
громадських, у літературі – скрізь…
Не попускаймо собі
навіть у дрібничках. Несімо прапор справи нашої в дужих руках…не відділяймо слово
від діла…»
Як
справжній майстер, Коцюбинський завжди цікавий і актуальний. Як класик
національної літератури він достеменно не пізнаний, що відкриває перспективи
все нових читань і перечитувань творів.
Минають роки, десятиліття, людини
давно вже немає, але за життя нею було зроблено так багато доброго, стільки
посильно мудрого, що ніякий час не може стерти в нашій пам’яті світлий образ
Михайла Михайловича Коцюбинського.
Немає коментарів:
Дописати коментар